Музей - це минуле, це історія, це душа, серце наших предків, а для нас - величавий храм, куди ми повинні входити з побожністю, а входити з найглибшим поважанням і глибокою любов'ю до всього того, чим жили наші батьки, діди і прадіди, що ми повинні нести з собою, як заповіт і чому повинні вчитися ми всі, і покоління наших нащадків, поки стоїть земля і світить сонце.
Дмитро Яворницький
Шкільний музей відіграє велику роль у роботі загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Що таке музей? Музей-важливий фактор формування суспільної активності школярів, він дає можливість багато бачити власними очима і це робить його могутнім засобом переконання, агітації і пропаганди. Це лабораторія, і саме тому, у цьому закладі створюються сприятливі умови для індивідуальної і колективної творчості учнів, які допомагають прививати дітям уміння самостійно орієнтуватися у потоці наукової і політичної інформації. Наш час пробуджений перебудовою суспільства до оновлення, до пізнання своїх історичних витоків.На базі музею педагоги можуть проводити значну роботу по вихованню підростаючого покоління в дусі любові до своєї Батьківщини, до свого краю, до свого народу. Вони розуміють, що з дитячих років, зі шкільної лави, формується у молоді любов до прекрасної природи нашого краю, почуття відповідальності перед собою, перед майбутнім поколінням. Що дає музей учням? Працюючи в ньому, вони одержують навички творчого мислення, самостійного пошуку необхідної інформації, вчаться застосовувати діалектично-матеріалістичний підхід до аналізу конкретних явищ природи фактів суспільного життя. Шкільний музей - живий, організм, що розвивається. Його фонди повинні постійно поповнюватися новими матеріалами і, відповідно його експозиції, систематично поновлюватися. Село Великий Раковець оспівано в піснях, описано у віршах та романах наших земляків, таких як Івана і Семена Мельників, Юрія Мейгеша, Василя Ковача, Олесі Худи, Надії Мельник-Гудь:
Раковець - люди в ньому славні,
Раковець - люди в ньому знатні:
Композитори і музиканти,
Письменники й художники,
Вишивальниці й різб'ярі,
Давно відомі на селі.
Відомі танці «Раковецький кручений», «Раківчанка» знають за межами України, їх танцювали на сценах Росії, Словаччини, Італії, Португалії, Франції. Село красиве не тільки своєю природою, а і його талановитими людьми. Великий Раковець потопає в садах та виноградниках. Як співається у пісні Семена та Івана Мельників:
Ген Осоїк весь в терасах,
На терасах виноград.
Щедрість наша розлилася
В цім погарчику Карпат.
Для знайомства гарні квіти,
Хліб і сіль на рушнику.
Ну а далі - на орбіту,
Раковецьку гомінку!
В одному з таких мальовничих куточків знаходиться наша ЗОШ І-ІІІ ступенів 29 січня 2009 р. по Великораковецькій ЗОШ І-ІП сг. було видано наказ №4 про створення краєзнавчого музею на базі кімнатного приміщення школи, загальною площею 98 м2 . Згідно наказу, керівником музею було призначено вчителя французької мови Мельник Наталію Михайлівну.
Приміщення даного музею світле, просторе, затишне знаходиться на другому поверсі школи. На сьогоднішній день, в музеї нараховується 140 експонатів. У музеї створені такі відділи: «Ткацтво», «Вишивка», «Побут», «Історичні матеріали».
В нашому музеї зібрані матеріали стародавнього життя і побуту односельців, а саме: хатні речі (посуд, меблі, одяг, предмети вжитку). Також експонуються прилади й устаткування з ткацтва (прядка, мотовило, кросна, кужіль, домоткані вироби), предмети побуту: праски, лампи, цеберко, колиска, скриня, лада, дзбан, горщики, глечики, комод.
Ткацький верстат (як його в народі називають «кросна») був майже в кожному домі. Для кожної господині було справою честі мати найкращі на селі домоткані доріжки (покрівці), перебирані рушники. А щоб створити ці витвори мистецтва потрібно було вкласти багато фізичної праці, наполегливості і фантазії. У ткацькій справі використовувалися одиниці загальнослов'янського походження - чисниця ( три нитки), пасмо - десять чисниць, моток - тридцять пасм. Зібрати кросна для готовності до праці могла не кожна господиня, тут потрібно було мати досвід. А ткати вже дозволялося й дівчаткам-підліткам, хоч і під пильним наглядом матері. Такий верстат є і в нашому краєзнавчому музеї. Його знайшли в господарстві жительки села Василець Ганни Іванівни. Орієнтовний рік виготовлення ткацького верстату 1898, переданий у музей заступником директора школи з навчально-виховної роботи Мельник Марією Семенівною на постійне зберігання. У хаті хурчить веретено. І думки прядуться золотисті, мов пряжа на кужелі, і чується дівчині, як бігає човник по струнах ниток, грюкає ляда верстата, сувій намотується на вал, а далі -біліють полотна. Кужіль, мотовило, бердо, нічельниці передані у музей Коцаном Юрієм Петровичом - мешканцем нашого села.
Кожний куточок нашої мальовничої Батьківщини має свої усталені норми вишивання рушників: певна гама кольорів, різноманітні візерунки (рослинні, геометричні та ін.). Рушника передавали як оберега, з роду в рід, із покоління в покоління. По багатьох місцях України понині батьки бережуть рушники для дітей - і не лише для дівчат, а й для хлопців. Рушник - символ, оберіг народу України. Без нього ніде не обходились. Ним витирали руки й лице, з ним ходили до корови, поралися біля посуду, він завжди був при руці і від слова «рука» прибрав собі ймення. Раніше до кожного свята, особливо великого, вишивали або ткали спеціальні рушники. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині, з ним зустрічали дорогих гостей. Його дарували старостам і зустрічали молодих після вінчання. З ним збирали в дорогу чоловіків і синів, проводжали в останню путь. Двічі на рік прикрашали рушниками помешкання - на Різдво і Пасху. Своїм багатим малюнком рушник надає хаті затишності та урочистості, а найперше - національного характеру. У хаті можна було побачити рушники на картинах з народного і військового життя на образах, на вікнах чи й просто на стінах або на жердках. Рушники були різні за зовнішнім виглядом, за призначенням (утирач, стирач, обрядовий, святковий), але завжди він був на видномі місці в хаті. Вишивати любили наші бабусі, прабабусі, а ми навчилися цьому саме в них. Піснею течуть і течуть ніжні, притушені кольори. А зіб'єшся на ниточку - й не виходить уже. І як воно лягла людині на душу така музика: прутик, вирізування, хрестик, обманка... Ти лічиш про себе в пам'яті, ще й співаєш, заплітаєш пісню в мереживо. І святково, і на душі гарно! Так і в нашому музеї є чимало рушників-експонатів, які відображають побут наших дідів та прадідів. Серед них роботи Бокотей Марії Василівни (вишиті гардини, серветки, скатерті, подушки, килими), Заслуговують на особливу увагу картини-вишивки Поштак Галини Панасівни та Роман Марії Михайлівни. Привертають увагу рушники різної тематики, які передала у музей Ільтьо Євгенія Йосипівна. Серед цих рушників є рушник, вишитий, орієнтовно, 1883 року. Заслуговують на увагу вишивані, витинані, перебирані, з «бойтами» рушники, серветки, килими, передані в музей Мельник Марією Семенівною. Не можна заперечити оригінальність вишивки килимів і рушників, що передані у музей Ільтьо Марією Миколаївною.
У побуті були свої особливі предмети вжитку. Наприклад, лада, яка одночасно була і скринею, і ліжком, і окрасою хати. Така лада є і в нашому музею. Вона знайдена в домогосподарстві жительки села Пальчей Єлизавети Петрівни і передана нею в музей. Дата виготовлення цього витвору народного мистецтва, приблизно, 1896р.
Ви бачили справжню скриню? Чого тільки не було в тій скрині! Святковий одяг, рядна, подушки, сорочки, намиста. До скрині ховали «спомини про дівування» та скарби, надбані за самостійного господарювання, рушники повивальні, рушники весільні, сорочки шлюбні та великодні, скатертини святкові та на «щодень»... Скрині виробляли переважно з липи, тополі, берези, вільхи чи верби - з весни і до середини літа, бо після Спасівки вже починалися весілля. За літо один майстер міг виготовити 20 скринь. У хорошому стані збереглися скриня, комод, ослінчик - вироби з дерева сільських майстрів-умільців (приблизно, 1911р.)- Вони передані в музей Лях Марією Василівною.
Окреме місце в експозиції музею займають предмети домашнього вжитку; Серед них можна назвати: піддувало, яким у печі роздували вогонь, дерев'яні лопати для саджання хліба в піч, дерев'яне корито для замішування тіста, діжки для закваски капусти та огірків, дерев'яне цеберко (відро).
Гарне орнаментальне оздоблення мають глечики, горщики та дзбани, середній вік яких 80 і більше років. Руки гончареві... Це вони перетворюють звичайну глину на художній виріб. Глина має чудову властивість зберігати, а після обпалення - і фіксувати всі доторки пальців майстра. Гончарні вироби зберігають тепло людських рук.
Не можна пройти байдуже біля експонату: дитячої колиски. Вона є зразком ще одного виду робіт сільських умільців -лозоплетіння. Щоб зробити таку річ, треба було досконало знати у який період року і де саме витинати лозу і розпочинати процес підготовки. Колиску вішають на рівні грудей матері, що слугують своєрідним природним барометром. Коли у груди холодно, колиску піднімають вище грудей, якщо гаряче - опускають нижче. Для слабенької доньки готують калинову колиску, для бадьорої, здорової - з ясена чи верби. Маленьких, неспокійних хлопчиків кладуть в колиску з тополі. Здорової, спокійної вдачі - з дуба, явора. Матрацики набивають соломою, під подушку кладуть квіт м'яти, чебрецю, материнки, деревію, сухоцвіту. Цей виріб переданий у музей Поштаком Василем Васильовичом.
Є в музеї також предмети, які робили більш комфортним життя людини: каганці, праски, миски, кошики...
У 1948 р. у нашому селі був організований колгосп ім. Чапаєва. Першим головою колгоспу був обраний Бігун Іван, а головою села - Поляк Семен Юрійович. Великі зміни відбувалися у селі. Керівництво колгоспу для людей відкрили цехи, де виготовляли сухі фарби, сувенірний цех. Вироби нашого сувенірного цеху прославилися на весь СРСР: «орел», «відпочинок», «біля стогу»... Колгосп став багатим і став радгоспом, який назвали «Виноградар». Очолив радгосп Мельник Михайло Гаврилович. Радгосп здобув великі прибутки і став мільйонером. На кошти радгоспу була збудована наша школа.
У музеї також є зразки грошових одиниць Радянського Союзу: 50, 10, 5, 3, 1 рублі. Передані музею Поштаком Василем Васильовичем та Романець Єлизаветою Юріївною. На базі музею проводиться велика пошуково-дослідницька робота, збирається фольклорний матеріал, вивчаються джерела походження експонатів і процеси їх виготовлення. Матеріали музею розповідають про речі минулого побуту селян нашого села. Фонд музею постійно поповнюється новими експонатами. Музей стає повноцінним центром вивчення краєзнавства та народознавства.